Відсутність предмета спору як підстава для закриття провадження: глибокий аналіз позиції Об’єднаної палати КЦС ВС
У сімейних та майнових спорах нерідко виникає ситуація, коли сторони знаходять компроміс уже після того, як маховик судового процесу запущено. Укладення нотаріального договору про поділ майна подружжя під час розгляду справи судом — класичний приклад.
Проте для процесуалістів тут виникає ключове питання: як правильно завершити таку справу? Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанова від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20) сформувала чіткий підхід до застосування п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, розставивши крапки над «і» в питаннях моменту закриття провадження та визначення самого поняття «предмет спору».
1. Процесуальна дилема: коли саме зникає предмет спору?
Суди нижчих інстанцій часто розходилися в думках щодо часових меж застосування пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України. Апеляційний суд у цій справі дотримувався формалістичного підходу: на його думку, закриття провадження можливе лише тоді, коли предмета спору не існувало на момент пред’явлення позову.
Об’єднана палата КЦС категорично спростувала такий підхід, вказавши, що він не ґрунтується на законі.
Ключовий висновок ВС: Суд зобов’язаний закрити провадження у справі, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і у випадку, коли він припинив існування після відкриття провадження.
Головним маркером для суду є той факт, що на час ухвалення рішення у справі між сторонами не залишилося неврегульованих питань щодо спірних правовідносин.
2. Розмежування понять: Предмет спору vs. Предмет позову
Для правильного застосування норм процесуального права ВС звернувся до теорії права, чітко розмежувавши суміжні процесуальні категорії:
· Предмет спору — це об’єкт спірного правовідношення, те матеріальне благо або право, з приводу якого виник конфлікт між сторонами.
· Предмет позову — це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
· Підстави позову — обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та їх нормативно-правова кваліфікація.
Якщо сторони самостійно врегулювали конфлікт (наприклад, підписали договір про поділ майна), зникає саме об’єкт спірного правовідношення. Немає конфлікту — немає предмета спору.
За таких умов подальший розгляд предмета позову (матеріально-правової вимоги) втрачає будь-який сенс. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від того, наскільки обґрунтованим був позов на момент його подання.
3. Практика ЄСПЛ: сутнісний підхід до поняття «спір про право»
Верховний Суд підсилив свою аргументацію посиланням на практику Європейського суду з прав людини, зокрема щодо тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що поняття «юридичний спір» («спір про право») повинно мати автономне значення і тлумачитися широко. Відповідно до духу Конвенції, суди повинні уникати надмірного формалізму. Цьому поняттю слід надавати сутнісного, а не суто технічного значення.
Якщо сторони врегулювали майнові питання договором, «спір про право» в його сутнісному розумінні вичерпано. Продовження судового розгляду в такій ситуації було б порушенням принципу процесуальної економії та не відповідало б завданням цивільного судочинства.
4. Процесуальний етап закриття: виключно судове засідання
Ще одним важливим аспектом, на який звернула увагу ОП КЦС, є стадія процесу, на якій можливе таке закриття.
Суд погодився з висновком апеляційної інстанції в тій частині, що закриття провадження у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) не може бути здійснене під час підготовчого засідання. Таке процесуальне рішення приймається виключно в судовому засіданні.
Це логічно випливає з необхідності безпосереднього дослідження судом доказів (у даному випадку — нотаріально посвідченого договору), з'ясування обставин врегулювання спору та перевірки факту, що жодних неврегульованих питань між сторонами дійсно не залишилося.
Практичні висновки для правозастосування
1. Для представників сторін: Якщо під час судового розгляду клієнти досягли згоди та формалізували її позасудовим шляхом (договором), правильним процесуальним кроком буде подання клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а не заяви про залишення позову без розгляду чи відмови від позову (що має інші процесуальні наслідки).
2. Для суддів: Встановлення факту укладення сторонами договору, який повністю вичерпує предмет позову, є абсолютною підставою для закриття провадження. Це рішення ухвалюється за результатами дослідження обставин у судовому засіданні, незалежно від стадії судового розгляду (але після закриття підготовчого провадження).
Джерело: Постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21). Посилання на ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99861085
Доля судового збору: повернення з державного бюджету
Це чи не найприємніший бонус для позивача у цій ситуації. На відміну від мирової угоди чи відмови від позову, де суд повертає лише 50% судового збору, закриття провадження через відсутність предмета спору дає право на повернення 100% сплаченої суми.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, коли провадження закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову).
Адвокати АО "Галицька правнича група" допоможуть Вам у вирішенні процесуальних питань при необхідності врегулювання правових питань з іншими сторонами судового процесу.
