Членство в громадській організації (далі — ГО) передбачає не лише наявність прав щодо участі в її управлінні, але й неухильне виконання обов’язків, закріплених у статуті. Відповідно до Закону України «Про громадські об'єднання», статут є основним локальним документом, який регулює внутрішню діяльність організації. Проте на практиці часто виникають ситуації, коли керівні органи ГО ігнорують статутні приписи, що призводить до порушення прав добросовісних членів. Однією з найбільш гострих проблем є бездіяльність керівництва щодо осіб, які втратили членство через невиконання фінансових зобов'язань, зокрема — несплату членських внесків.
Згідно із Законом України «Про громадські об'єднання», порядок набуття та припинення членства, а також права та обов'язки членів визначаються виключно статутом. Сплата членських внесків є одним із базових обов'язків, який забезпечує фінансову незалежність та життєдіяльність організації.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що вступаючи до громадської організації, особа добровільно погоджується підпорядковуватися її внутрішнім правилам, закріпленим у статуті. Отже, статут має силу закону для членів організації. Якщо статутом передбачено чіткі строки та розміри сплати внесків, їх недотримання є прямим порушенням статутних обов'язків, що тягне за собою юридичні наслідки.
Суди при розгляді спорів щодо членства в ГО послідовно застосовують принцип автономії громадських організацій. Це означає, що втручання держави (зокрема, судів) у внутрішню діяльність ГО є мінімальним і можливе лише у випадках грубого порушення законодавства або прав особи. Саме тому першочерговим механізмом захисту є процедура внутрішнього оскарження в межах самої організації.
Традиційно виключення з ГО відбувається на підставі окремого рішення загальних зборів або іншого уповноваженого органу. Однак сучасна практика статутотворення часто використовує механізм «автоматичного» виключення. Суть цього механізму полягає в тому, що за настання певних юридичних фактів (наприклад, прострочення сплати внеску понад визначений термін без поважних причин) членство припиняється автоматично, в силу самої норми статуту, без необхідності голосування та прийняття окремого рішення.
З точки зору правозастосування, такий механізм є цілком легітимним, оскільки стаття 11 Закону України «Про громадські об'єднання» залишає процедуру припинення членства на розсуд розробників статуту. Якщо статут містить імперативну норму про автоматичне припинення членства, органи управління не мають дискреційних повноважень вирішувати, виключати порушника чи ні — вони зобов'язані лише констатувати цей факт і внести відповідні зміни до реєстру або облікових документів організації.
Розглянемо типову ситуацію на прикладі реального конфлікту всередині абстрактної громадської організації, де статутом було закріплено жорсткі правила щодо сплати внесків.
У цій організації керівним органом було встановлено конкретний розмір щорічного членського внеску та граничний строк його сплати. Відповідно до статуту, одним з обов’язків члена була своєчасна сплата вступних та членських внесків. Ключовим положенням статуту була норма, згідно з якою за несвоєчасну сплату внесків без поважних причин особа підлягала автоматичному виключенню з членства без прийняття окремого рішення керівним органом. Статут також передбачав запобіжник: член, який не мав можливості своєчасно сплатити внесок, був зобов’язаний подати заяву із зазначенням обґрунтованих причин та строку, протягом якого він зобов’язується погасити заборгованість.
Незважаючи на ці чіткі правила, виникла ситуація, коли декілька членів Ради ГО не виконали свій обов'язок зі сплати внеску в повному обсязі та не подали заяв про відстрочення. За відсутності своєчасної сплати та відповідних заяв, в силу прямої норми статуту мало відбутися їхнє автоматичне виключення з організації.
Однак Голова Ради ГО проявив бездіяльність: він не забезпечив перевірку членського статусу цих осіб, не зафіксував факт їхнього автоматичного виключення та допустив їх до участі в засіданні Ради. Більше того, цим особам було дозволено брати участь у голосуванні під час прийняття рішень органом управління.
Один із добросовісних членів ГО, виявивши це порушення, звернувся до Голови Ради із запитом щодо стану сплати внесків, а згодом — із вимогою не допускати до голосування осіб, які втратили членство. Оскільки бездіяльність тривала і порушники продовжували брати участь у наступних засіданнях, добросовісний член подав офіційну скаргу (а згодом і повторну скаргу) до вищого контролюючого органу ГО (Президії) на бездіяльність Голови Ради.
Наведений вище кейс ілюструє правильний алгоритм дій члена ГО у разі виявлення бездіяльності керівництва. Для того щоб скарга мала правові наслідки та відповідала вимогам законодавства, вона повинна будуватися на чіткій доказовій базі.
Зокрема:
1. Документальна фіксація порушення Перш ніж подавати скаргу, необхідно зібрати докази. У вказаному вище прикладі скаржник попередньо направив запит Голові Ради і отримав офіційну відповідь, яка підтвердила наявність заборгованості у конкретних осіб. Також було отримано копію протоколу засідання, де зафіксовано присутність порушників і їхню участь у голосуванні.
2. Обґрунтування нормами статуту Скарга повинна містити точні посилання на пункти статуту. Потрібно вказати:
• Норму, яка встановлює обов'язок сплати внеску у визначений строк.
• Норму, яка встановлює наслідки (підстави для виключення або автоматичне виключення).
• Норму, яка наділяє члена ГО правом оскаржувати рішення чи бездіяльність керівних органів.
3. Формулювання чітких вимог (прохальної частини) Вимоги у скарзі мають бути конкретними та спрямованими на відновлення статутного порядку. Зокрема, слід вимагати:
• Надати правову оцінку діям чи бездіяльності керівника щодо незабезпечення дотримання вимог статуту.
• Перевірити стан сплати внесків та наявність заяв про відстрочення.
• Констатувати настання автоматичного припинення членства (якщо це передбачено статутом) та належним чином оформити зміни в документах організації.
• Вжити статутних заходів впливу до керівника за неналежне виконання обов'язків.
• Зобов'язати недопущення в подальшому участі у голосуванні осіб, які втратили статус.
Якщо внутрішні механізми (розгляд скарги ревізійною комісією, президією чи загальними зборами) не дали результату, статутний спір може бути перенесений у судову площину.
Судова практика неодноразово наголошує, що суди не мають права перебирати на себе повноваження статутних органів громадських організацій. Суд не може самостійно виключити члена з ГО або зобов'язати організацію прийняти конкретне рішення, якщо це є виключною компетенцією її загальних зборів. Однак суд може визнати недійсними рішення органів управління ГО (наприклад, протокол засідання ради), якщо вони прийняті незаконним складом (за участі осіб, які юридично втратили статус членів через несплату внесків), і це вплинуло на результати голосування.
Також, відповідно до сталої судової практики, позови щодо оскарження рішень органів управління громадських організацій, пов'язані з реалізацією статутних прав (зокрема, права на управління), розглядаються в порядку цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу та характеру спірних правовідносин, але визначальною є оцінка судом дотримання самою організацією процедур, прописаних у її власному статуті.
Таким чином, ефективне оскарження бездіяльності керівництва ГО вимагає скрупульозного дотримання статутних процедур, попереднього збору доказів шляхом подання інформаційних запитів та чіткого правового обґрунтування того, що норми статуту є обов'язковими до виконання всіма членами без винятку, а їх ігнорування підриває легітимність прийнятих організацією рішень.
Спеціалісти АО «Галицька правнича група» завжди раді надати Вам правничу допомогу під час аналізу та оскарження рішень органів управління громадських організацій.
