Трудове законодавство України визначає умови та порядок притягнення до матеріальної відповідальності працівників за завдання шкоди (збитків) роботодавцю.
Матеріальна відповідальність — це один із видів юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку працівника відшкодувати у встановленому законом розмірі та порядку шкоду, заподіяну роботодавцю з вини працівника внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків.
За трудовим законодавством суб’єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків, покладених на нього трудовими договором.
За загальним правилом ст. 131 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) роботодавець зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи й забезпечення повного збереження дорученого їм майна, а ті своєю чергою зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації та вживати заходів до запобігання шкоді.
Відповідно до ст. 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків, за наступних умов:
1. Нанесення підприємству прямої дійсної шкоди. Під прямою дійсною шкодою, за визначенням ВССУ в Узагальненні практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю (додаток до Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року № 12, далі – Узагальнення № 12), слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.
2. Протиправної поведінки працівника, а саме порушення ним покладених на нього трудових обов'язків. Нести відповідальність за не схоронність майна, яке йому передали для зберігання, використання в процесі роботи або з іншою метою, у період після закінчення робочого часу і до його початку, працівник не може. Такий висновок викладено в п. 5 Узагальнення № 12.
3. Вини у діях або бездіяльності працівника.
4. Прямого причинного зв'язку між протиправною та винною дією чи бездіяльністю працівника та шкодою, яка настала.
Види матеріальної відповідальності працівників:
Обмежена матеріальна відповідальність може застосовуватися майже до всіх категорій працівників у разі сукупності ознак, вказаних вище ( в ст.130 КЗпП).
Розмір такої відповідальності визначається виходячи з прямої дійсної шкоди, заподіяної працівником, проте він не може перевищувати середньомісячного заробітку такого працівника (ч. 1 ст. 132 КЗпП).
Таким чином:
якщо розмір збитку не перевершує середньомісячного заробітку працівника шкоду він відшкодовує в повному обсязі (крім упущеної вигоди);
якщо розмір збитку перевершує середньомісячного заробітку працівника – матеріальна відповідальність для працівника настає в розмірі його середньомісячного заробітку.
Окрім того, відповідно до ст. 133 КЗпП, обмежену матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, проте у межах середньомісячного заробітку несуть:
- працівники – за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів, у т. ч. під час їх виготовлення, а також інструментів, техніки, вимірювальних приладів, спеціального одягу й інших предметів, виданих їм установою у користування;
- керівники підприємств та їхні заступники, керівники структурних підрозділів на підприємствах, їхні заступники, якщо шкоду заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних, грошових або культурних цінностей, їх розкраданням, знищенням та зіпсуттям, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року, № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» при матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку працівника він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).
Відшкодувати шкоду у розмірі середньомісячного заробітку працівник може добровільно та внести кошти на рахунок підприємства. В іншому випадку відшкодування в зазначеному розмірі здійснюється за наказом (розпорядженням) роботодавця чи в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини установі, у випадках, коли:
1. Між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 1351 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Тобто, коли працівник є матеріально відповідальною особою.
2. Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Питання видачі довіреностей на одержання матеріальних цінностей, відпуску їх за довіреностями регулюють статті 244, 245, 246 Цивільного кодексу України.
3. Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
4. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані.
5. Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків.
7. Шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків.
8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
10. Шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу.
Згідно статті 1351 КЗпП письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та:
1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.
Переліку посад та робіт безпосередньо пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих працівнику цінностей, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність Кабінетом Міністрів України на сьогодні не затверджено тому на практиці надалі застосовують архаїчну Постанову Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 № 447/24 «Об утверждении перечня должностей и работ, замещаемых или выполняемых работниками, с которыми предприятием, учреждением, организацией могут заключаться письменные договоры о полной материальной ответственности за необеспечение сохранности ценностей, переданных им для хранения, обработки, продажи (отпуска), перевозки или применения в процессе производства, а также типового договора о полной индивидуальной материальной ответственности» (далі – Перелік № 447/24), яка залишається чинною на території України.
За висновком п. 8 Узагальнення № 12 договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з працівниками, чиї посади і виконувана робота не вказані в Переліку №447/24, юридичної сили не мають (є недійсними) і не можуть бути підставою для притягнення до матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.
Водночас, якщо посади працівника в Переліку №447/24 немає, але доручена йому робота в цьому документі наявна, укласти з ним Договір все ж можливо.
Матеріально відповідальна особа не несе матеріальної відповідальності, якщо шкоду завдано не з її вини. Тобто, відповідальність буде лише, коли винна особа встановлена, що підтверджується відповідними документами.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різновидом матеріальної відповідальності за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1352 КЗпП колективна (бригадна) матеріальна відповідальність застосовується при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника та укласти з ним договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Тобто, така відповідальність запроваджується у випадку, коли цінності вручаються групі працівників (бригаді), які разом виконують одну роботу, і кожен член цієї групи (бригади) має однаковий доступ до цих матеріальних цінностей (наприклад, кошти, будівельні матеріали, продукти харчування, дорогоцінні метали і каміння тощо) та несе відповідальність за збиток, що виник внаслідок незабезпечення їх схоронності.
У п. 12 Узагальнення № 12 з урахуванням норм ст. 1352 КЗпП названо три умови застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності:
- Можливість запровадження тільки на окремих видах робіт. Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затверджено наказом Мінпраці від 12.05.1996 № 43 (далі — Перелік № 43) на виконання ч. 3 ст. 1352 КЗпП. Цей перелік є вичерпним.
- Спільне виконання працівниками робіт.
- Неможливість розмежування матеріальної відповідальності працівників і укладення з кожним із них договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Якщо така можливість є, колективна матеріальна відповідальність не може бути запроваджена.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 1352 КЗпП колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Умови колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються письмовим договором, укладеним між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність (далі – Типовий договір), затвердженого наказом Мінпраці від 12.05.1996 № 43.
Пункт 14 Типового договору встановлює випадки, коли члени колективу (бригади) звільняються від відшкодування шкоди:
Законодавство визначає три варіанти відшкодування збитків, завданих роботодавцеві працівником (ст. 136 КЗпП) :
- добровільне відшкодування;
- стягнення за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу;
- відшкодування в судовому порядку.
Добровільне відшкодування - це коли працівник, який заподіяв шкоду, добровільно покриває її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.
Стягнення шкоди за розпорядженням власника чи вповноваженого ним органу проводиться шляхом відрахування із заробітної плати працівника:
- власником або уповноваженим ним органом, якщо шкода завдана працівниками у розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку;
- вищестоящим в порядку підлеглості органом, якщо шкода заподіяна керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками.
Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
Відшкодування шкоди в судовому порядку - провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду. Такий позов може бути подано протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди. Він обчислюється з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (день, коли власникові стало відомо про наявність шкоди) .
Адвокати адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» нададуть Вам професійну правову допомогу та захистять Ваші порушені права.
