Під час оформлення спадщини на старі житлові будинки в селах спадкоємці нерідко стикаються з проблемою, про яку до звернення до нотаріуса навіть не здогадувалися. Родина десятиліттями проживала у будинку, ремонтувала його, сплачувала комунальні платежі та вважала своїм. Після смерті батька, матері, дідуся чи бабусі спадкоємці звертаються для оформлення спадщини — і з'ясовується, що за старими документами домоволодіння належало колгоспному двору.
У старому свідоцтві про право власності при цьому може бути зазначено: «колгоспний двір, головою якого є…», після чого вказано прізвище батька, дідуся чи іншого члена сім'ї. На перший погляд може здаватися, що саме ця людина була власником усього будинку.
Однак у випадку з майном колгоспного двору це далеко не завжди так.
Щоб сьогодні правильно оформити такий будинок або спадщину на нього, потрібно встановити, кому насправді належало майно, хто входив до складу колгоспного двору, хто з його членів зберіг право на частку та що відбулося з цими частками у подальшому.
Іноді для цього доводиться відновлювати історію домоволодіння за декілька десятиліть.
За Цивільним кодексом Української РСР 1963 року майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. До такого майна міг належати, зокрема, житловий будинок та господарські споруди.
Тому особа, яка в документах була зазначена головою колгоспного двору, не обов'язково була одноосібним власником усього домоволодіння.
Це одна з найважливіших обставин, яку необхідно враховувати при оформленні спадщини.
Наприклад, у свідоцтві на будинок головою колгоспного двору зазначений батько. Після його смерті діти можуть вважати, що саме весь будинок входить до складу спадщини після батька. Однак якщо право на майно колгоспного двору мали також дружина та діти, спочатку необхідно визначити права кожного з них. Лише після цього можна встановити, яка саме частина домоволодіння належала батькові та могла увійти до складу його спадщини.
Саме тому у справах щодо колишніх колгоспних дворів не варто починати з питання: «Хто записаний власником у старому свідоцтві?»
Насамперед потрібно з'ясувати: хто мав право на майно цього двору?
Особливе значення при цьому має дата 15 квітня 1991 року.
Саме з цією датою судова практика пов'язує припинення правового режиму колгоспного двору у зв'язку з введенням у дію Закону України «Про власність».
При вирішенні таких спорів суди й сьогодні враховують роз'яснення, сформульовані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
Суть підходу полягає в тому, що право на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Отже, для правильного оформлення такого будинку потрібно встановити склад колгоспного двору та з'ясувати права його членів саме з урахуванням цієї дати.
При цьому не слід плутати членство у колгоспному дворі зі звичайною реєстрацією місця проживання.
Сам факт того, що людина була зареєстрована або проживала у будинку, ще не завжди дає можливість автоматично зробити висновок про належність їй частки. Необхідно досліджувати погосподарські книги та інші документи і встановлювати саме статус особи як члена відповідного колгоспного двору.
Водночас законодавство, яке діяло на той час, передбачало, що при визначенні часток членів двору виходили з рівності часток усіх його членів, у тому числі неповнолітніх та непрацездатних.
Тому помилковим може бути й інший підхід: вважати, що право на будинок мали лише дорослі члени сім'ї, які працювали в колгоспі.
Неповнолітній член колгоспного двору також міг мати право на частку у його майні.
Разом із тим правило про рівність часток не означає, що сьогодні достатньо просто порахувати всіх осіб, записаних у старій погосподарській книзі, і поділити будинок між ними порівну.
Необхідно перевірити, чи зберіг кожен із них право на частку.
Законодавство того часу передбачало випадки втрати такого права. Зокрема, працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку, якщо не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору.
При цьому до такого трирічного строку не включався, зокрема, час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі та хвороба.
Тому ситуація, коли син чи донька певний час не проживали разом із батьками, сама по собі ще не означає автоматичної втрати ними права на частку.
Необхідно встановлювати конкретні обставини та застосовувати законодавство, яке діяло у відповідний період.
Саме тому одними з найважливіших доказів у таких справах є погосподарські книги.
Вони можуть містити відомості про категорію господарства, голову двору, склад сім'ї, осіб, які вибували або прибували до господарства, та іншу інформацію, необхідну для встановлення історії домоволодіння.
При виникненні спору бажано отримувати не одну сучасну довідку про старі записи, а досліджувати відомості за відповідні роки. Особливо важливими можуть бути записи за період безпосередньо перед 15 квітня 1991 року.
Крім погосподарських книг, необхідно шукати старе свідоцтво про право власності, технічний паспорт, матеріали БТІ, рішення місцевих органів влади, архівні довідки, документи про народження, шлюб та смерть членів двору, а також спадкові справи після тих осіб, які згодом померли.
Саме сукупність цих документів дозволяє встановити, кому і в яких частках могло належати домоволодіння.
Окремо потрібно розібратися зі спадкуванням, адже саме тут у справах про колгоспні двори найчастіше допускаються помилки.
Якщо член колгоспного двору помер до припинення існування такого двору, не можна автоматично вважати, що належна йому умовна частка одразу перейшла до його спадкоємців.
Цивільний кодекс УРСР містив спеціальне правило щодо спадкування майна колгоспного двору. За загальним правилом, якщо після смерті одного члена колгоспного двору інші його члени залишалися, спадкування саме в майні двору не відкривалося. Якщо ж після смерті члена двору інших членів не залишалося, до майна застосовувалися загальні правила спадкування.
Водночас судова практика роз'яснювала, що це спеціальне правило стосувалося випадків, коли колгоспний двір припинявся саме внаслідок смерті останнього його члена. Якщо ж двір припинив існування раніше з інших підстав, після смерті колишнього члена двору спадщина могла відкриватися вже на належну йому частку в майні, що збереглося.
Тому в таких справах дата смерті кожної особи та дата припинення відповідного колгоспного двору мають принципове значення.
Зовсім інша ситуація, коли особа була членом колгоспного двору, зберегла право на частку в його майні станом на 15 квітня 1991 року, а померла вже після припинення цього спеціального правового режиму.
У такому випадку потрібно визначити належну їй частку, після чого вирішувати питання про її спадкування відповідно до спадкового законодавства, чинного на момент відкриття спадщини.
При цьому надзвичайно важливо, що відсутність сучасної державної реєстрації права власності сама по собі не означає відсутності права.
Верховний Суд у справах щодо колишніх колгоспних дворів виходив із того, що неоформлення членом двору свого права власності документально не позбавляє його права на належну частку, якщо таке право виникло відповідно до законодавства.
Для спадкоємців це має велике практичне значення.
Уявімо, що станом на 15 квітня 1991 року право на домоволодіння зберегли батько, мати та двоє дітей.
Ніхто з них після 1991 року окремо свої частки не зареєстрував, а старе свідоцтво залишилося оформленим на колгоспний двір, головою якого зазначений батько.
Згодом помирає мати.
У такій ситуації спочатку потрібно встановити, яка частка у майні колишнього колгоспного двору належала матері. Після цього — хто прийняв спадщину після її смерті.
Якщо через декілька років помирає батько, необхідно окремо встановити склад уже його спадщини: його власну частку у колишньому колгоспному дворі та, за наявності правових підстав, те майно або частки, які він успадкував після інших осіб.
Саме таким чином у старих домоволодіннях іноді виникає складний ланцюг переходу права власності.
Тому твердження «будинок був записаний на діда, отже після його смерті весь будинок успадкували діти» може виявитися юридично неправильним.
Потрібно відновити весь ланцюг прав.
Не менш важливо правильно оцінювати тривале проживання у будинку.
Якщо після смерті батьків один із дітей залишився проживати у домоволодінні, ремонтував його, оплачував комунальні послуги та утримував господарство, це може мати значення залежно від конкретного спору, у тому числі при встановленні обставин прийняття спадщини.
Проте саме по собі багаторічне проживання не означає автоматичного набуття всіх часток інших членів колишнього колгоспного двору.
Так само виїзд іншого члена сім'ї з будинку не означає автоматичного припинення вже набутого ним права власності.
Ще одна важлива проблема — земельна ділянка біля такого будинку.
Право на житловий будинок та право на землю необхідно аналізувати окремо.
Те, що колгоспний двір користувався присадибною земельною ділянкою, саме по собі не означає, що ця земля перебувала у приватній власності членів двору.
Для вирішення земельного питання потрібно встановлювати, на якій правовій підставі земельна ділянка була надана, який правовий режим вона мала, чи оформлялося право власності або право користування та які документи збереглися.
Тому не можна автоматично визначати частки у земельній ділянці лише на підставі часток у будинку.
Якщо всі необхідні документи збереглися, права можна однозначно встановити та між заінтересованими особами немає спору, не кожна ситуація обов'язково потребуватиме судового розгляду.
Однак на практиці саме зі старими колгоспними дворами часто виникають обставини, через які оформити спадщину у нотаріальному порядку неможливо.
Наприклад, старе свідоцтво видане на колгоспний двір без визначення часток; неможливо встановити, яка саме частина домоволодіння належала спадкодавцю; частина членів двору померла; спадщина після них свого часу не була належним чином оформлена; відсутні окремі правовстановлюючі документи або між спадкоємцями виник спір.
У такій ситуації може виникнути необхідність звернення до суду.
Проте і тут немає одного універсального позову для всіх випадків.
Залежно від обставин може йтися про визнання права власності на частку у майні колишнього колгоспного двору, визнання права власності в порядку спадкування або про інший належний спосіб захисту.
Тому перед складанням позову потрібно насамперед відновити юридичну історію будинку.
Практично це означає, що необхідно встановити:
· хто входив до складу колгоспного двору;
· хто з його членів не втратив права на частку до 15 квітня 1991 року;
· який розмір часток належав таким особам;
· хто і коли з них помер;
· які правила спадкування діяли на момент кожної смерті;
· хто прийняв відповідну спадщину;
і лише після цього — яку частку сьогодні може оформити конкретний спадкоємець.
У справах цієї категорії неправильне визначення хоча б однієї частки на початку може призвести до неправильного розрахунку всього подальшого спадкування.
Саме тому при роботі зі старим свідоцтвом, у якому міститься запис «колгоспний двір», не варто автоматично виходити ані з того, що весь будинок належав голові двору, ані з того, що всі зареєстровані у ньому особи були співвласниками.
Необхідно встановити реальний склад двору та застосувати законодавство, яке діяло на момент виникнення відповідних прав.
Адвокати нашого адвокатського об'єднання допоможуть проаналізувати старі правовстановлюючі документи, погосподарські книги та архівні матеріали, встановити склад колгоспного двору і частки його членів, перевірити спадкові справи та відновити ланцюг переходу права власності. Якщо оформлення спадщини у нотаріальному порядку неможливе, ми допоможемо визначити належний спосіб захисту, підготувати необхідні процесуальні документи та представлятимемо інтереси клієнта в суді.
Якщо у документах на ваш будинок досі зазначено «колгоспний двір», це не означає, що право власності неможливо оформити. Однак такі справи потребують особливо уважного аналізу старих документів. Правильне встановлення складу двору, часток його членів та подальшого спадкування дозволяє визначити, кому і яка частина домоволодіння належить сьогодні.
